Зміст Вступ 3 1. Державно-правове становище Києво-Печерської лаври в Українській державі та її діяльність 5 2. Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра та її історія 12 3. Підземна Антонієва церква і великий Соборний храм Успіння Пресвятої Богородиці 15 4. Церква Різдва Богородиці та Хрестовоздвиженська церква 18 5. Велика Лаврська дзвіниця - XVIII століття. Трапезна церква в ім'я преподобних Антонія та Феодосія Печорських 21 Висновки 24 Список літератури 26 Додатки 28 Список літератури Гирич І. Києво-Печерська лавра в контексті української історії і культури // Пам(ять століть. - 1996.- №1. - С.102-120. Голубенко П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин. - К.: Дніпро, 1993. Грушевський М.С. Духовна Україна: Збірка творів. - К.: Либідь, 1994. Грушевський М.С. Три академії //Київські збірники історії й археології, побуту й мистецтва. - Збірник перший. - К., 1931. - С.9. До історії Києво-Печерської лаври і Могилянської академії //Архіви України. - 1995. - №4 - 6. - С.96-109. Жолтовський П.М. Малюнки Києво-Лаврської іконописної майстерні: Альбом-каталог. - К.,1982. Каганов І. Я.Українська книга кінця ХУІ-ХУІІ століть. - Харків, 1959. Києво-Печерська лавра в системі державно-церковних відносин в Україні другої половини ХVІІ - ХVІІІст. // Історія релігій в Україні: Тези повідомлень VІ Міжнародного круглого столу.-Львів, 3-8 травня, 1996.- С.100 - 101. Книга і друкарство на Україні. - К., 1964. Корній Л. А. Київська шкільна драма і духовна музика др. пол. XVII-XVIII ст. - К.,1992. Монастирські фонди та науково-довідковий апарат до них// Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи: Наукові доповіді Всеукраїнської конференції. (Київ, 19 - 20 листопада 1996 року). - Частина друга. - С. 172 - 177. Мордвинцев В.М. Російське самодержавство і українська православна церква в кінці ХУІІ-ХУІІІст. - К.: Редакційно-видавничий центр Київського університету, 1997. Мордвинцев В.М. Торгово-промышленное предпринимательство монастырей Левобережной Украины в XVIII в. - К., 1988. Огієнко І.І. Історія українського друкарства. - Київ: Либідь, 1994. Просвітницька діяльність печерських ченців - вихованців Києво-Могилянської академії // Києво-Могилянська академія в історії України: Тези доповідей Міжнародної наукової конференції (до 380-річчя від заснування Києво-Могилянської академії) - Київ, 13-15 жовтня, 1995. - С.8-9. Роль Київської Академії в зміцненні культурно-освітніх зв(язків українських земель у XVIII ст.// Український історичний журнал.- 1991.-№3.- С.55- 62. Степовик Д. Києво-Печерська лавра: Бібліотека українця. - К., 1993. Хижняк З.И. Киево-Могилянская академия. - К.: Вища школа, 1988. Хижняк З.И. Києво-Могилянська академія: Суспільно-політичні й ідеологічні передумови виникнення вищої освіти на Україні. - К., 1991. Додаток 1 ПОВІСТЬ МИНУЛИХ ЛІТ. ЗАСНУВАННЯ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОЇ ЛАВРИ У рік 6559 [1051]. Поставив Ярослав русина Ларіона митрополитом Русі у святій Софії, зібравши єпископів. А тепер-от скажем, звідки дістав свою назву Печерський монастир. Коли боголюбивий князь великий Ярослав уподобав [село] Берестове і церкву Святих апостолів, сущу тут, і попів многих надбав, то між них же був пресвітер, на ім'я Ларіон, муж благий, і книжний, і пісник. І ходив він із Берестового на Дніпро, на пагорб, де нині старий монастир Печерський, і тут молитви діяв. А був ліс тут великий, викопав він тут печерку малу, двосаженну, і, приходячи з Берестового, одспівував (церковні] часи і молився тут богу потай. Потім же вложив бог князю в серце [добрий намір]: поставив він його митрополитом [у] святій Софії, а ся печерка так осталася. А не по багатьох днях знайшовся один чоловік, на мирське ім'я [Антипа], із города Любеча. І вложив йому бог у серце [намір] у землю [Грецьку] іти; монастирі, що є там, подивитися. Він і подався іти на Святу Гору [Афон у Греції. — Авт.], і побачив тутешні монастирі, і возлюбив чернецтво. І прийшов він у один монастир із сущих тут монастирів, і вмолив ігумена його, щоби возложив він на нього сан чернечий. І він тоді, послухавши його, постриг його і нарік його ім'ям Антоній. І, напустивши його і научивши його чернецтва, сказав він йому: «Тож іди назад в Русь, і хай буде на тобі благословення од Святої Гори, бо многі од тебе чорноризцями стануть». І благословив він його, і відпустив його, сказавши йому: «Іди з миром». Антоній, отож, прийшов до Києва і думав: «Де жити?» І походив він по монастирях, і не вподобав [жодного], бо [цього] бог не хотів. І став він ходити по дебрях і по горах, шукаючи, де б йому бог показав [належне місце]. І прийшов він на пагорб, де ото Ларіон викопав був печеру, і возлюбив місце се, і вселився в неї, і став молитися богові, зі сльозами говорячи: «Господи! Утверди мене в місці сьому, і хай буде на місці сьому благословення Святої Гори і мойого ігумена, що мене постриг». І став він жити тут, молячи бога, їв хліб сухий, і того через день, а води в міру заживаючи, і копаючи печеру, і не даючи собі покою ні вдень, ні вночі,- в трудах пробуваючи, і в неспанні, і в молитвах. Потім же, коли узнали [це] добрії люди, вони приходили до нього, приносячи йому, що було на потребу його. І набув він (такої] слави, як і Великий Антоній. І, приходячи до нього, просили [люди] од нього благословення. Потім же, коли преставився великий князь Ярослав і взяв владу його син Ізяслав і сів у Києві, Антоній уже був прославлений в Руській землі. І Ізяслав, довідавшись про життя його, прийшов із дружиною своєю, просячи] у нього благословення і молитов. І відомий усім став Великий Антоній, і шанований усіма. І почали приходити до нього братія, і став він приймати і постригати їх. І зібралося до нього братії числом із дванадцять, викопали вони печеру велику, і церкву, і келії, які є і до сьогодні в печері під старим монастирем. Коли ж згуртувалася братія, сказав їм Антоній: «Се бог вас зібрав, братія. Ви [тут] єсте по благословенню Святої Гори, тому що мене постриг ігумен Святої Гори, а я вас постригав. Хай буде на вас благословення, перше — од бога, а другеє — од Святої Гори». І, це сказавши їм, він мовив до них: «Живіте особно. Я поставлю вам ігумена, а сам хочу в іншу гору сісти один, усамот-нившись, як ото і раніш я був звик». І настановив він їм ігумена, на ім'я Варлаама, а сам пішов у гору, викопав печеру, яка є під новим монастирем, і в ній і скончав він живоття своє, живши у чесноті і не виходячи з печери сорок літ,— і ніколи, і нікуди. В ній же лежать мощі його й до сьогодні. Братія ж та ігумен жили в печері. А коли братії умножилося і не могли вони вміститися в печеру, то задумали вони поставити монастир зовні печери. І прийшов ігумен і братія до Антонія, і сказали вони йому: «Отче! Умножилося братії, і не можемо ми вміститися в печері. Коли б повелів бог і твоя молитва, то поставили б ми церквицю малу зовні печери». І повелів їм Антоній. Вони тоді поклонилися йому і поставили церквицю малу над печерою на честь Успіння святої богородиці. І став бог умножати чорноризців молитвами святої богородиці, і вчинила раду братія з ігуменом поставити монастир, і сказала братія з ігуменом Антонію: «Отче святки! Братія умножається, тому хотіли б ми поставити монастир». Антоній же, рад бувши, сказав: «Благословен бог в усьому. А молитва святої богородиці і отців, су-щиху Святій Горі, нехай буде з вами». І, се мовивши, послав він одного з братії до Ізяслава, великого князя, кажучи так: «Княже мій! Бог ось умножає братію, а місце мале. Якби дав ти нам гору ту, що є над печерою». Ізяслав же, це почувши, був рад, і послав мужів своїх, і дав їм гору ту. А ігумен і братія заложили церкву велику, і монастир обгородили стовп'ям, і келій поставили багато, і церкву завершили, і прикрасили її іконами. І відтоді почали називати монастир Печорським; тому що жили було ченці раніш у печері, то од того прозвався монастир Печорським. Постав же Печорський монастир по благословенню Святої Гори. Коли ж Феодосій прийняв монастир, то почав він додержувати великого отримання, посту, і молитви зі сльозами, і збирати став многих чорноризців, і зібрав братії числом сто. І почав він шукати правила чернецького. І знайшовся тоді Миха'іл, чернець монастиря Студійського, що прийшов був із Греків з митрополитом Георгієм. І став [Феодосій] у нього шукати устав ченців студійських, і, добувши [його] у нього, списав, і встановив у монастирі своєму: як співати співи монастирські, і поклони як держати, і читання читати; і стояння в церкві, і весь порядок церковний, [і] сидіння на трапезі, і що їсти в які дні — все це за уставом. Феодосій, все це роздобувши, передав монастирю своєму. Од сього ж монастиря прийняли всі монастирі устав — по всіх монастирях. Тому-то вшанований є монастир Печорський як старший од усіх і почестю більший од усіх.